КУЛЬТУРНИЙ КОД СУЧАСНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА БУДЖАКУ

Образотворче мистецтво як феномен культури і універсальний засіб людського спілкування концентрує в собі головні смислові ідеї певного соціального середовища, відображає дух свого часу. Буджак (або Південна Бессарабія) як самобутній поліетнічний регіон у галузі культури є маловивченою територіальною одиницею і до сьогодні залишається об’єктом гуманітарних досліджень переважно для місцевих фахівців. Унікальна мозаїка регіональної ментальності базується на процесах активного взаємозбагачення духовними набутками компактно проживаючих тут народів (українців, росіян, болгар, румунів, гагаузів, вірменів, албанців, греків й ін.), формуючи свій неповторний художній колорит. Локальний соціум Буджака сформувався більше 200 років тому в процесі культурного освоєння Бессарабії після її переходу під юрисдикцію Російської імперії і депортації ногайських татар.

Культурний простір Буджака яскраво представлений у сучасному образотворчому мистецтві сюжетами побутової, пейзажної, історичної тематики; відбивається в самобутньому декоративно-прикладному мистецтві; має своє обличчя в специфічному монументальному сакральному живописі.

Після отримання Україною незалежності в 1991 році в м. Ізмаїл, який за правом може вважатися культурною столицею Південної Бессарабії, було створено Союз Художників Ізмаїла (далі – СХІ) – громадської творчої організації професійних діячів півдня Одеської області в галузі різних видів мистецтв. Сьогодні вона налічує більше сімдесяти членів, а її діяльністю керує досвідчений фахівець у галузі декоративно-прикладного мистецтва Анатолій Гусаков (серед попередників – Володимир Дудник, Олександр Кара). Плідна творча діяльність художників української Бессарабії, їх професійне зростання завдяки участі у всеукраїнських та міжнародних пленерах та входження значної частини у Національну спілку художників України (далі – НСХУ) сприяли створенню у 2008 році його регіонального представництва – Ізмаїльської міської організації НСХУ (далі – ІМО НСХУ).

Художні здобутки членів Ізмаїльської міської організації Національної спілки художників України представлені в електронному виданні «Ілюстрований довідник Ізмаїльської міської організації Національного Союзу Художників України» (2016).

Так, у спілці працюють два Заслужених художника України – Олександр Кара, який очолює Ізмаїльську міську організацію НСХУ, та Іван Шишман.

Творчі досягнення Олександра Кари знайшли відображення у більш ніж 20 персональних виставках та участі у понад 160 колективних заходах в Україні та за кордоном. Він має дев’ять нагород за живопис і почесне звання Заслуженого художника України (2012). На особливу увагу заслуговує факт віртуозного оволодіння ним технікою енкаустики (від давньогр. ἐγκαυστική – мистецтво випалювання), однією з найдавніших живописних технік, зацікавлення якою зростає у сучасній світовій художній практиці. В її основі лежить принцип змішування фарб із воском, рослинною олією, смолою (каніфоль, даммара) та їх нагрівання у процесі створення образів. Відтак, використання натуральних смол у живописі забезпечує наявність у картинах О. Кари м’яких і теплих світлих тонів, що формують так званий «галерейний фон» («античний», золотистий).

Візитівкою творчого доробку О. Кари за правом вважається картина «Перша борозна» (2005, 95*120, полотно, енкаустика). Її репродукція потрапила у каталоги виставки: «Художники Одещини. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво. Мистецтво театру та кіно» (2006); «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» (2010); наукові журнали «ЕК» (2005), «Образотворче мистецтво» (2016) та авторський альбом «На новій землі, під новим небом: Живопис» (2008). Сьогодні оригінал картини «Перша борозна» знаходиться у приватній колекції міністерства іноземних справ Болгарії, а її авторська копія є жаданим експонатом численних українських та закордонних виставок. Менш відомим, але не менш значущим, вважаємо й полотно О. Кари «Ниті з минулого» (2008, 74*80, полотно, енкаустика). Творча концепція обох картин виходить далеко за межі традиційних стандартів художньої творчості, адже базується на принципах синтезу мистецтв.

Історія розвитку різних видів мистецтва (архітектура, скульптура, театр, живопис, музика, танець, література тощо) від часів свого виникнення пов’язана з певними формами синтезу та взаємопроникнення. Щонайперше тяжіють до об’єднання архітектура і монументальне мистецтво (пам’ятники, статуї, настінні розписи тощо), ансамблі яких у своїй взаємодії представляють ідейно-образну завершеність. Декоративно-прикладне мистецтво як частина предметного середовища архітектурних споруд також приймає безпосередню участь у формуванні просторово-пластичного синтезу, підкреслюючи певні етнічні та національні особливості володарів помешкання. В різних галузях мистецтва зустрічаються інші специфічні форми синтезу. Так, античний синкретизм передбачав органічне поєднання мистецтва слова з музикою, танцювальними та робочими (ігровими) рухами тіла. У свій час і театр виник як вид мистецтва, що сумістив майстерність слова, музики, танцю і акторської гри, створивши новий різновид творчого самовираження.

Задум картини “Перша борозна” виник під впливом проникливих рядків народної різдвяної пісні, створеної болгарськими переселенцями на південь Бессарабії, куди на початку ХІХ ст. вони втекли від турецького рабства. Сьогодні у Буджаку проживає найчисленніша в Україні болгарська діаспора. О. Кара, болгарин за походженням, виріс у с. Нові Трояни серед нащадків болгарських колоністів Південної Бессарабії: працелюбних людей, що почитають й наслідують культурні традиції своєї історичної Батьківщини та глибоко поважають українську державність і культуру. Пісня була записана наприкінці 1980-х років збирачем фольклору болгарських переселенців у Бессарабії, доктором філологічних наук, професором Велико-Тирновського університету «Св.Св. Кирило і Методій» Анчо Колояновим в болгарському містечку Тараклія (Молдова):

Край черно море зелено драво и на него птица пее,

Орат с четери вола сребром роги злато устни.

Ги води святи Петар, ги гони святи Георги,

а за оралотосамси Господ

А на преж врави Божа майка, ем врави и казва:

Ой де жито по чифчии,

Черно грозде по лозаре,

Бяло мляко по овчаре!

Тебе пеем, Божа майка,

Тебе пеем Бога славим!

«Важка праця перших переселенців з окультурення буджакського степу, – пише О. Кара в одній із своїх спеціальних публікацій, – який до того знав лише скотарство ногайських татар, спонукала їх звертатися з молитвами про допомогу до найбільш шанованих християнських святих: Богородиці, святих Петра й Георгія і домислювати самого сина Божого за оралом. Так у народній уяві перших болгарських колоністів, які вірили у краще життя на новій землі, була змодельована сакральна місія, яку вони виконували, живучи з молитвою в душі й вірою в серці. В рядках невипадково згадується про чотири воли, запряжені для орання: менша кількість цих міцних тварин не впоралася би з завданням, адже за тих часів тверда земля Південної Бессарабії не знала плугу. У пісні роги волів були прикрашені сріблом, у ротах містилося золоте приладдя, адже саме від них залежав добробут і майбутнє процвітання на той момент дикого краю».

Так, під впливом народної болгарської пісні, створеної підкорювачами Буджаку, й виник задум картини, первинна авторська назва якої була «Перша борозна на бессарабській землі». Для обрамлення цієї картини О. Кара використав елементи народного мистецтва, що, як і фольклорна пісня, не мають авторства. Фон репродукує автентичний варіант килиму як продукту болгарського народного ткацтва; рама є також автентичним елементом ткацького станка (ваталі). Таким чином, художня концепція картини «Перша борозна» відтворює певний синтез народної художньої творчості (фольклор-орнамент-ткацький станок). Синтез мистецтв як органічне поєднання елементів різних видів мистецтв у єдине художнє ціле має на меті не штучну комбінацію різнорідних складових тих чи тих видів мистецтва, а створення якісно нового художнього явища. Образна і композиційна єдність різновидових мистецьких витворів, яка представлена на засадах органічної часопросторової організації, погодження масштабів, пропорцій тощо продукує у комбінованому виробі мистецтва різнопланові смислові шари і світоглядні цінності. Останні сприяють формуванню багатогранної художньої ідеї, що здатна різностороннє і підсилено емоційно впливати на реципієнта.

Інша авторська робота, картина «Ниті з минулого» також виконана на засадах естетичного синтезу різних видів мистецтв. Сюжет картини представлений архетипами сільського буття і панорамою традиційних цінностей: дім, вікно, квітка, подвір’я, дерево, гніздо лелеки. На передньому плані розташовані численні приладдя для ткацтва: ткацький станок, прядка, мотовилка й ін. В умовному зрізі будинку бачимо працюючу за ткацтвом жінку у бездоганно білосніжному вбранні з національними елементами, господарку-берегиню домашнього осередку, над домом якої вітає янгол як символ покровительства її споконвічній справі, осяяній відчуттям гармонії. Нитки ткацького верстату гіперболізовано тягнуться з місця зовні, викликаючи в уяві паралель з загадковими античними богинями (парки/мойри), в руках яких знаходилися ниті людських доль. Чиї долі перебувають в руках цієї жінки? Це долі членів її родини, які вона оберігає своєю невпинною працею, створюючи в домі атмосферу добробуту, спокою й заможності.

Чому картина має назву «Ниті з минулого»? В історичному часі образ жінки, яка у родинному затишку робить свою споконвічну ткацьку справу є ділом дня вчорашнього, а не «давно забутих днів». І водночас, сьогодні цю місію виконують бездушні машини, які видають тоннами однаковий фабричний товар, зокрема перетворюють на кіч навіть національний одяг. Відтак, «Ниті з минулого» відображають світ вишуканої, зробленої з любов’ю і особистісне орієнтованої домашньої праці, світлом якої було пронизане життя людей доіндустріальної доби.

Рама картини також складається з автентичних елементів ваталі. Полотно пов’язане з ним оригінальним способом за допомогою зробленої ручним способом мотузки для виготовлення килимів. Подібна комбінація має на меті створення синтетичної у своїй основі картини, нетрадиційні декоративно-прикладні компоненти якої підсилюють звучання її провідної ідеї. На полотнах Олександра Кари відображено дух і моральну чистоту народу. За переконанням митця, усвідомлення краси простої сільської праці перетворює нас у людей, упевнених у доброті світу й дарує відчуття затишку та спокою.

Сакралізація побуту і сільської праці болгарських переселенців, нащадком яких є Олександр Кара, стала найсуттєвішою ознакою його творчості. Сюжетна основа творчих композицій митця базується на болгарському фольклорі («Перша борозна», «Бессарабський сон»), історії («Переселенці», «Мадярський лицар»), знанні й повазі до культурних традицій свого етносу («Хоро», «Золота лоза», «Причастя», «Небесні гості на Різдво»). Представлена на полотнах О. Кари панорама традиційних цінностей в контексті художнього осмислення архетипів сільського буття, викликає у шанувальників його творчості відчуття вдячності батькам, Батьківщині, світові за можливість гармонічного існування у злагоді з природою і моральними імперативами буття.

Іван Шишман розвиває у своїй творчості релігійні сюжети. У низці картин він робить художню спробу зображення вічності («Таїнство», «Золота пісня Орфея» й ін.). Спільні мотиви полотен фокусуються на архетипових образах Дерева Життя, царствених птахів Павлинів, темі фаворського світла; їх одухотворює віра автора у вищу вселенську гармонію та прийдешнє царство Боже. В обох митець намагається передати такі складні релігійні феномени, як «фаворське світло» (таємничий світ божественної слави) засобами відсутності затінків, прямо падаючих тіней, навмисно ущільнених форм, що надають можливість зобразити у плоских формах незмінні, вічні, а не тимчасові реалії буття. У творчій концепції автора легендарний фракійський співак Орфей виступає передвісником християнського месії, а картина «Золота пісня Орфея» стала власністю державного музею образотворчого мистецтва м. Малко-Тирново (Болгарія). За заслуги перед Українською Православною церквою, що виразилися у численних роботах з реставрації та консервації живопису значної кількості церков, митець був нагороджений орденом УПЦ МП Святого благовірного князя Ярослава Мудрого (2014).

У 2014 році за внесок у реставрацію Святотроїцького храму м. Ржищева Іван Шишман та інші члени Ізмаїльської міської організації НСХУ Валентин Білий, Анатолій Гусаков, Павло Македонський були нагороджені орденами Почаївської ікони Божої матері. Реставратор ікон Валентин Білий відновив понад ста старовинних ікон, серед яких є унікальні з мистецтвознавчої точки зору взірці, що містять змішані орнаментальні традиції краю, зокрема старообрядницька ікона XVII ст. «Господь Вседержитель» (музей Придунав’я, Ізмаїл), в якій поєднуються елементи українського і молдавського орнаменту. Разом із Сергієм Костовим він також реставрував написану на Афоні ікону Сімеона Столпника з надписами на грецькій, російській та румунській мовах (Районний історико-краєзнавчий музей, м. Рені). Слід зазначити, що реставраційні роботи вказаних ікон митці провели безкоштовно, адже державна політика з підтримки провінційних музеїв потребує значного вдосконалення…

Помітною фігурою в культурному житті Буджаку є член Національної спілки художників України живописець Володимир Афанасьєв, відомий як талановитий майстер, що бере активну участь в регіональних, обласних та республіканських виставках. На сайті Одеського музею західного і східного мистецтва можна познайомитися з сотнею робіт В. Афанасьєва, в яких яскраво представлені мотиви південнобессарабского побуту, національні звичаї і традиції жителів краю, пейзажні замальовки краю. На його полотнах у символічних образах з елементами лубка представлена широка панорама побуту бессарабських жителів: підрізання винограду і дерев, оранка, ткацтво, рибальство і підготовчі роботи рибалок, збір винограду і врожаю всіх видів, облаштування двору, купання і прибирання, сільська ярмарок, сільські музиканти в різних проявах і іпостасях, відпочинок і комунікація селян.

За органічне поєднання в його роботах традицій експресіонізму, примітивізму, абстракції, оспівування людського тіла і творчу самобутність, критики часто називають його «Бессарабським Модільяні». В. Афанасьєв також є і автором ряду книг: «Світ графіки Володимира Афанасьєва» (2001); «Весілля в графіці Володимира Афанасьєва» (2004), «Короткі оповідання» (2013), в яких постає продовжувачем унікального художнього жанру – графічних малюнків, які супроводжуються невеликим інформаційним компонентом. Креолізованний текст графіки митця на тему культурного життя регіону є найбільш близьким до жанру графічного роману (graphic novel), полікодовий формат якого становить книга з розряду художньої або наукової літератури, що включає в себе тематичні картинки з коротким вербалізованим повідомленням. Вербально-іконічна основа графічних робіт автора відкриває широкі можливості для вивчення їх сігніфікативного простору, розгляду різних проявів образності; виявлення лінгвокультурного феномена робіт, полікодовий статус яких дозволяє досліджувати семіотику художнього і наративного плану.

Понад 140 графічних малюнків В. Афанасьєва відображають сюжети з побуту, праці і дозвілля жителів Буджака переважно українського, російського і болгарського походження. Графіку В. Афанасьєва можна розбити на цикли, умовно позначив їх як «природа Буджака», «праця», «церковні свята та обряди», «дозвілля», хоча в альбомі малюнки розміщено за змішаним принципом. Перший виокремлений нами цикл представлений роботами, що відображають любов і захоплення художника природою Бессарабії. Другий цикл містить рисунки, які передають широкий спектр трудових робіт на селі: обробку землі, виноградарство, артельні роботи, приготування національних страв, ринок тощо. Третій включає опис звичаїв, пов'язаних з відзначенням календарних церковних свят, в які органічно вписалися язичницькі пережитки (Різдво, колядування, ворожіння, проводи зими, Пасха, «пускання по воді» залишків освяченої трапези, Трійця, «зелені святки» та ін.), а також весільні та похоронні ритуальні обряди. Останній, четвертий цикл розкриває специфіку організації колективного відпочинку на селі: запальну красу бессарабських традицій танцю; культуру відвідування гостей; місто очима сільського жителя; медитативний відпочинок на природі тощо.

Представлені автором етнографічні спостереження відносяться до останньої чверті ХХ століття. Деякі з них, як і раніше, ще актуальні для сільського життя Буджака, інші (елементи колгоспного ладу, виготовлення домотканого одягу і ін.) зникли або перетворилися в раритет. Комунікативні параметри графічних малюнків В. Афанасьєва як креолізованного тексту включають візуальні та вербальні компоненти, що укладають смислову та функціональну єдність. Альбом «Світ графіки ...» відрізняється сігніфікативністю; несе лінгвокультурну функцію як засіб передачі інформації і форми мистецького дискурсу; виступає як жанр мистецтва і засіб масової інформації та комунікації.

Творчість члена ІМО НСХУ Тетяни Мітакі, голови Ізмаїльського національно-культурного товариства греків України «Еллада» (з 2008 р.), відрізняється потягом до осмислення свого етнічного коріння. Триптих «Крізь роки», «Божі дороги ізмаїльських еллінів», «Береги Антифіли» представляє художню концепцію античного минулого української Бессарабії, яка була стратегічно важливим центром греко-римської культури. Пейзажні композиції авторки відрізняються витонченим смаком, імпресіоністським забарвленням, викликають в уяві ніжні звуки музичних інструментів («Струни душі»).

Авторське бачення світу художниці Олени Андреєвої-Сичової представлено панорамою вишуканих образів, осяяних духовністю і внутрішньою красою. Деякі з них настільки крихкі, що й візуально розсипаються на частинки. Персонажами її картин стали романтичні жіночі образи, арлекіни, коти, колоритні місцеві музики, а провідні мотиви пов’язані з Різдвяною тематикою і багатою природою Буджака. Центральним образом орнаментальної композиції «Щедра осінь» є жінка-берегиня, вбрання і зачіска якої сформовані з дрібних різнокольорових геометричних фігур основного фону. Концепція картини складається з колажу умовних вітражних складових, в яких чітко проступають образи груш, слив, квітів, метеликів як уособлення єдності людини і природи. Витончені тендітні руки й іконічні очі, ледь вловима посмішка на чуттєвих окреслених губах жінки формує образ чарівної самодостатньої господині, яка радіє життю, живе у злагоді зі світом природи і насолоджується її щедрими дарами. Художні образи цього полотна сприймаються як гімн бессарабський землі, красі і працелюбності її людей. Насичені тони кольорів, в яких переливаються відтінки синьо-бірюзового, жовто-померанчевого й червоного утворюють життєстверджувальну конфігурацію образів.

Художник Володимир Дудник є яскравою постаттю мистецького світу української Бессарабії. Майстер тонких пейзажів, в яких зображені явища природи миттєво викликають у глядача відповідний емоційний стан («Дунайський блюз», «Візерунки січня»), він є автором й циклу філософських праць, написаних, за власним визначенням, у стилі реалістично-філософського символізму («Діалог», «Самосвідомість»). Обіграючи символіку геометричних фігур (коло, квадрат, куб, піраміда) як єдність і боротьбу протилежностей, він надихає реципієнта вкотре осмислити споконвічні бінарні опозиції життя/смерть, душа/матерія, чоловіче/жіноче, природне/штучне, викликаючи створюваними ним образами численні асоціації, ідеї й теми для роздумів. Володимир Дуднік є генератором різноаспектних творчих ідей, покликаних оживити культурне життя регіону. З 2011 року він є організатором щорічного АРТ-БАТ фестивалю художників Придунав’я з метою пропагування краси і розмаїття регіональної творчості, до якого активно долучаються митці Молдови й Румунії, модерує сайт «АРТ-БАТ галерея Ізмаїльських художників» тощо.

Яскравою постаттю сучасного образотворчого живопису Буджаку є Катерина Лемешева, яка нещодавно отримала престижну премію «Творча молодь Одещини – 2017» у номінації «Художник року». Полотна художниці несуть неабиякий заряд позитиву, романтичної експресії, казкової чарівності. Провідними в її творчості стали мотиви дива, сну, кохання, покровительства ангелів та ангелоподібних істот (берегиня, хоронителька снів, богиня рівноваги, зими тощо). Модель художнього простору Катерини Лемешевої насичена архетипами дерева, місяця, птаха, крилатого коня, зимових візерунків, граната, груш. Авторка володіє технікою енкаустики.

Невловимими відтінками настроїв сповнені художні образи живописця Миколи Федяєва. Як тонкий майстер емоції, автор віртуозно передає блиск очей («Україночка», «Дівчина в костюмі Арлекіна»), дитячий захват («Забуте горище», «Канарейка», «Кошеня», «Хитруватий продавець» й ін.), енергетичний підйом закоханих («Закохані племені Мурзі»). Галерея його художніх образів представлена захоплюючою панорамою пейзажних, циркових і екзотичних мотивів.

Художниця Валерія Левенцова, викладач художнього відділу дитячої музичної школи м. Кілія, є не тільки блискучим фахівцем у галузі олійного живопису, графіки, колажу, але й є автором праць на оргаліті, емалі, шовку, батику. В її творчих композиціях представлена панорама художніх образів з етніко-кубічними мотивами («Ритми писанки») і верствою одухотворених тваринних образів, найвиразнішими з яких є коні в їх величному русі й грі потужних м’язів («Соняшний кіт», «Зимовий кінь», «Скіфські коні»). Валерія Левенцова стала організатором першого відкритого конкурсу декоративно-ужиткового мистецтва «Бессарабська мозаїка» (Кілія, 2016) учнів шкіл естетичного виховання, в якій прийняли участь діти Ізмаїла, Болграда, Тарутино, Рені, Кілії.

З 2007 року в Ізмаїлі був відкритий дитячий гурток «Гончарство», яким керує член ІМО НСХУ, професіонал у галузі декоративно-прикладного мистецтва Надія Ільїна. Надія Генріхівна за своїм етнічним походженням є нащадком німецьких колоністів Бессарабії. Її художня діяльність пов’язана з виробництвом скульптури з кераміки (теракота, ангоба). Вона є автором колекцій предметів побуту і ляльок-оберегів з кольорової глини, які не потребують додаткового фарбування. Провідні мотиви творчості складає філософська проблематика (композиції «Великі збори», «Дерево життя»), а головним персонажем виступає проста людина у побутових, етнографічних, Різдвяних, Пасхальних сюжетах. На використання специфічної техніки автора надихнули артефакти культури Трипілля, знайдені в районі між Дунаєм і Дністром. Вона також створює композиції з кераміки, покритої акрилом.

Власний неповторний почерк мають члени ІМО НСХУ Іван Коцофляк, Галина Сапунжі, Нонна Патенко, Гриценко (Чакір) Алла та Чакір-Узун Лариса, даруючи палітру чудових образів, сповнених романтики й величі, загадковості й одухотвореної простоти. Творчий світ кожного з них є окремим космосом, осягнення якого веде шляхами духовних пошуків авторів. Яскраві фарби полотен Павла Македонського відривають від буденності, запрошуючи поринути в оптимістичний кольоровий світ його пейзажів і творчих композицій, побачити красу у прозаїчних речах. Відмічені печаткою лубочної культури художні образи арцизських живописців Володимира Афанасьєва, Дмитра Дьошина, Ірини Дімітрової захоплюють місцевим колоритом традиційних цінностей.

Майстер реалістичного пейзажу Віктор Коріньок на своїх полотнах зазвичай візуалізує картини природи Буджаку, щиро ставлячись до цієї частини культурного простору Українського Подунав’я як до «раю на землі». В цілому, пейзажні зарисовки як частина регіональної культури, відрізняються поетизованим ставленням митців української Бессарабії до своєї землі, що має м’який клімат, чорноземні ґрунти, працьовитих людей. Визнана національним біосферним заповідником українська частина дельти Дунаю має величні краєвиди; вздовж впадаючого у Чорне море Дунаю та його рукавів розташовані озера (Ялпуг, Катлабух, Кугурлуй, Китай) з чаруючими ландшафтами, які є улюбленими місцями регіональних пленерів. Єреки, саморобні човни і багатющі врожаї закладеного у XVIIст. російськими старообрядцями міста Вілково у дельті Дунаю є лідерами сюжетів місцевих художників. На їх полотнах передано не тільки картини невибагливого побуту вілковчан, але й дух цього міста, в якому час зупиняється на фоні його статичних ознак: берег Дуная, човен, єрик, дерев’яний місток. У різних варіаціях їх можуть доповнювати образи яблук, винограду, усіх видів риб, на які так багата дельта. І в натюрмортах, і в творчих композиціях зазвичай представлені щедрі дари бессарабської землі, соковитість і розміри яких є не гіперболізацією, а символом якості плодів цього родючого краю.

Не менш привабливими виглядають і бессарабські села на картинах місцевих майстрів. Затишок, закоханість у патріархальний сільський побут і прості буденні речі передано на полотнах Дмитра Скулинця («Цвітіння», «Вечір», «Гуси»), Віктора Корінька («Майський вечір», «Багряна осінь в Нагорному» й ін.), Катерини Лемешової («Літній ранок», «Споглядання у тиші») й багатьох інших митців. Пейзажний живопис передає через призму сприйняття художника часопростір – географічні реалії певної місцевості в єдності з духом певного часу. Відтак можна констатувати, що сучасний пейзаж українського Подунав'я визначає атмосфера самодостатності, спокою, умиротворення, а провідними виступають мотиви єдності людини й природи, миру й гармонії співіснування, любові жителів цього краю до своєї землі та її дивовижної щедрості, їх працьовитості, культу традиційних цінностей, общинної самосвідомості.

Картини, сюжети яких скеровані на відображення побуту й обрядових свят, демонструють вагомість традиційних цінностей звичайної людини у менталітеті жителів краю, домінування у культурі регіону общинних цінностей і колективної етики («Бессарабське весілля» О. Андреєвої-Сичової, «Сільські музики» Д. Дьошина). В картинах Володимира Афанасьєва у символічних образах з елементами лубка представлена широка панорама побуту бессарабських мешканців: підрізання винограду і дерев, орання, ткацтво, рибальство та підготовчі справи риболовів, збір винограду та врожаю усіх видів, облаштування двору, купання й прибирання, сільський ярмарок, музики у різних проявах та іпостасях, відпочинок і комунікація селян. Весільну тематику в його творчості можна виокремити в цикл з мотивами святкового катання на бричці, останніх приготувань, застілля, єднання у національному болгарського танку хоро, закоханості молодих.

Творча діяльність представників митців української Бессарабії відома не тільки в Україні, але й за кордоном. Вони є активними учасниками всеукраїнських і міжнародних пленерів, бієнале, на яких займають почесні місця й отримують високі нагороди. Популяризації їх творчості значно сприяє Ізмаїльське телебачення, творчий колектив якої створює спеціальні випуски й сприяє естетичному вихованню жителів регіону. У Домі Художника м. Ізмаїл розміщено творчі майстерні і представлена постійно діюча виставка їх художніх робіт, на якій можна придбати живописні праці бессарабських майстрів. Вони ведуть активну виховну діяльність, організовуючи тематичні художні виставки і вернісажі в АРТ-БАТ галереї художників Ізмаїла, Ізмаїльській картинній галереї, Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав’я («Пори року», «Краса, що створена жінкою», «Буджакська палітра» тощо), більшість з яких має статус регіональних, адже вони включають роботи митців Кілії, Рені, Арциза й інших міст.

Вивчення образної та мотивної структури сучасного образотворчого мистецтва Буджаку дозволило створити деякі штрихи до вивчення духовної культури народів, що населяють регіон, виявити певні особливості її функціонування і розвитку. Культурний код становлять численні міфологічні і архетипові елементи на змістовному, формальному і структурному планах творчих композицій митців, що слугують осмисленню специфіки культурного життя регіону. Його визначає атмосфера самодостатності, спокою, умиротворення, а провідними виступають мотиви єдності людини і природи, світу і гармонії співіснування, любові жителів цього краю до своєї землі і її дивовижною щедрості, їх працьовитість, культ традиційних цінностей, общинна самосвідомість. Міфопоетична картина світу локального соціуму збагачується численними інонаціональними запозиченнями, що сприймаються як власне національне надбання. Мультикультурність не просто стає основою функціонування місцевих традицій: органічне співіснування різних варіантів етнічного досвіду набуває космополітичних ознак єдності у множинності; колективну пам'ять регіонального соціуму збагачує міфопоетичний зв'язок з прабатьківщинами різних народів.

Література:

Функціонування літературних мов і діалектів межиріччя Дністра і Дунаю: колективна монографія Funktsionuvannya literaturnykh mov i dialektiv mezhyrichchya Dnistra i Dunayu: kolektyvna monohrafiya / За заг.ред. Колесникової Л.В., Циганок І.Б. Ізмаїл: СМИЛ, 2012. 252 с.
Буджак: историко-этнографические очерки народов юго-западных районов Одесщины Budzhak: istoryko-etnohrafycheskye ocherky narodov yuho-zapadnykh rayonov Odesshchyny / Ред. А.И. Киссе, А.А. Пригарин, В.Н. Станко. Одесса-Измаил: СМИЛ, 2014. 744 с.
Циганенко, Лілія. Південна Бессарабія (кінець XVIII-XIX ст.) : навч.-метод. посіб. Pivdenna Bessarabiya (kinets' XVIII - XIX st.) : navch.-metod. posib./ Л. Ф. Циганенко, О. М. Лебеденко, А. В. Дізанова та ін., Ізмаїл: СМИЛ, 2011. 214 с.
Українське Придунав'я у світлі гуманітарних досліджень: колект. Монографія Ukrayins'ke Prydunav’ya u svitli humanitarnykh doslidzhen': kolekt. Monohrafiya / За заг. ред. Верховцевої І.Г., Ізмаїл: СМИЛ, 2015. 230 с.
Циганенко, Лілія, 2009, Дворянство Півдня України (друга половина ХVІІІ ст. – 1917 р.): монографія. Tsyhanenko L. F. Dvoryanstvo Pivdnya Ukrayiny (druha polovyna VIII st. – 1917 r.) : monohrafiya. Ізмаїл: СМИЛ, 2009.
Телеуця, Валентина. Народнопоетична творчість Подунав'я: проблеми регіональної специфіки. Teleutsya V. V. Narodnopoetychna tvorchist' Podunav"ya: problemy rehional'noyi spetsyfiky. Ізмаїл: СМИЛ, 2010. 223 с.
Shevchuk, Alexander Kara, Elena Kolmykova. Illustrated Guide of Ismail Municipal Organization of National Union of Ukrainian Artists. LAP Lambert Academic Publishing, 2016. 61 p.: https://drive.google.com/file/d/0B_uSw5tKWyCFcHVFaHR1VGQ2dmc/view
Художники Одещини. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво. Мистецтво театру та кіно: каталог. Khudozhnyky Odeshchyny. Zhyvopys. Hrafika. Skulʹptura. Dekoratyvno-prykladne mystetstvo. Mystetstvo teatru ta kino: kataloh. Одеса, 2006 с. 68.
Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників: каталог. Ukrayina vid Trypillya do sʹohodennya v obrazakh suchasnykh khudozhnykiv: kataloh. Київ, 2010. с. 33.
Шурбанова, Ольга. Земята, където си роден . Shurbanova, Ol’ga. Zemyata, kŭdeto si roden // «ЕК»: културен двумесечник. Софія, № 5, 2005. с. 27.
Шевчук, Тетяна. «Перша борозна» та «Ниті з минулого» (синтез мистецтв у картинах) Shevchuk, Tetyana. «Persha borozna» ta «Nyti z mynuloho» (syntez mystetstv u kartynakh)// «Образотворче мистецтво». № № 1, 2016. с. 144-145.
Кара, Олександр. На новій землі, під новим небом: Живопис. Графіка: альбом. Kara, Oleksandr. Na noviy zemli, pid novym nebom: Zhyvopys. Hrafika: alʹbom. Київ: Український видавничий консорціум, 2009. 96 с.
Кара, Олександр. Картина «Перша борозна» як художнє втілення фольклору бессарабських болгар Kara, Oleksandr. Kartyna «Persha borozna» yak khudozhnye vtilennya folʹkloru bessarabsʹkykh bolhar // Дунайські наукові читання: європейський вимір і регіональний контекст: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 75-річчю ІДГУ. Т. І. – Ізмаїл: РВЦ ІДГУ, СМИЛ. с. 214.
Афанасьєв, Володимир. Одеський музей західного і східного мистецтва. Afanasʹyev, Volodymyr. Odesʹkyy muzey zakhidnoho i skhidnoho mystetstva. Режим доступу: http://www.oweamuseum.odessa.ua/full/2014_vladimir_afanasyev/s01.htm
Лемешева, Катерина. Персональний сайт. Lemesheva, Kateryna. Personalʹnyy sayt: http://lemesheva.com